Від чого залежить самооцінка дитини?Як формувати адекватну самооцінку дитини?

Самооцінка– це психологічне і емоційне відчуття себе, віра в себе, оцінювання особою самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

Коли людина з'являється на світ, вона нічого про себе не знає. Тому самооцінка дитини формується з того, як із нею розмовляють мама і тато, які почуття вони мають до дитини. Звичайно, уже в шкільний час позитивну самооцінку формують успіхи в тій чи іншій сфері. У юному віці людям властиво думати, що весь світ крутиться навколо них, і настрій тата, роздратованість сестри пов'язують із собою. Від цього у дитини розвивається почуття провини, знижується самооцінка. Важливо донести, що у дорослих свої причини для смутку.

Самооцінка може бути адекватною та неадекватною залежно від того, як вона співвідноситься з реальними проявами людини. Неадекватна, в свою чергу, може бути завищеною - для неї характерна переоцінка людиною своїх позитивних якостей та заниженою, яка проявляється через применшення переваг і перебільшення недоліків.

Із заниженою самооцінкою люди звикли пов’язувати більшість своїх проблем і невдач, але часто під цим розуміють незадоволення своїми успіхами, відчуття некомпетентності, нікчемності, заздрощів, ревнощів, залежність від чужої думки, бажання всім подобатися, страх виступати перед публікою чи знайомитися з новими людьми.За завищеною самооцінкою, як правило, ховається занижена, або іншими словами – завищена самооцінка є захисним механізмом заниженої, намаганням захистити своє «я» від розчарувань та неспроможності.

САМООЦІНКА У ДИТИНИ ВІКОМ 7-10 РОКІВ

Навчаючись у початковій школі, малюк у першому класі оцінює себе завищено. У другому самооцінка поступово знижується. У третьому дитина оцінює свої можливості і шанси нормально або занижено. Завищена самооцінка рідкісна в цьому періоді. На формування самоповаги в початковій школі сильно впливає навчально-виховний процес, а особливо, успішність із різних предметів. Учні молодших класів - це ще крихітки, тому при дедалі більшій їхній невпевненості і зниженні самооцінки не варто концентрувати увагу на поганих оцінках.

Психологи дають батькам деякі поради щодоформування адекватної самооцінки дитини:

• спиратись на сильні сторони дитини;

• уникати підкреслення невдач дитини;

• показувати, що ви задоволені дитиною;

• уміти і хотіти демонструвати любов до дитини;

• уміти допомогти дитині розділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись;

• проводити більше часу з дитиною;

• у стосунках із дитиною активно використовувати гумор;

• знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб упоратись із завданням;

• уміти взаємодіяти з дитиною;

• дозволяти дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо;

• уникати дисциплінарних заохочень і покарань;

• приймати індивідуальність дитини;

• проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину;

• у своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах;

• уникайте повторень слів «ні» і «не можна»;

• говоріть стримано, спокійно і м’яко;

• давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити;

• для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію;

• підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну повинен відповідати цьому розпорядкові.

Розвивати навички ефективного спілкування.

Наприклад: «Ти повинен принести мені книгу» перефразуємо на:

«Я буду рада, якщо ти принесеш мені книгу».

“Я-повідомлення” – хороший прийом, що часто застерігає конфліктні ситуації та допомагає людям краще розуміти один одного. Дійсно, часто ми починаємо говорити за когось або на когось «Ти мене образив», «Ти завжди так поводишся», «Ми чекали тебе раніше». Такі звинувачення легко переростають в конфлікт, а от перехід з “Ти”, на опис своїх почуттів, зазвичай пом’якшує ситуацію. «Мені не приємно чути такі слова», «Я почуваю себе ніяково в такій ситуації», або «Мене засмучує, коли ти запізнюєшся».

Добре також до Я-повідомлення додати пояснення своїх почуттів «Я хвилювалась за тебе, бо тебе довго не було», «Мені приємно, коли ти мені допомагаєш, бо удвох ми швидше та якісніше виконуємо усю роботу».

“Я-послання” – форма м’якого прохання, обґрунтуванням якої є опис людиною свого стану. Наприклад: “Мені важлива твоя думка, але зараз мені говорити з тобою важко: телевізор працює і нас з тобою відволікає. Не заперечуєш, я його поки вимкну?”

Коли батьки передають дітям свою зацікавленість в їх правильній поведінці, їх «я-повідомлення» залишаються все тими ж вимогами, хіба що додатково посиленими батьківським «я». І користь від великих старань скористатися рекомендацією психологів щодо нового стилю спілкування триває рівно один день, поки дитина звикає до «я вимагаю, щоб ти» замість звичного «ти повинен».Але у будь-якому випадку вашому співрозмовнику приємніше чути про ваші почуття, емоції, а не про докори, звинувачення та претензії до нього. Якщо ви навчитеся говорити «Я-повідомленнями» і навчите так говорити своїх дітей, то у ваших розмовах буде більше порозуміння, а стосунки будуть злагодженими.

Лише похвала та підтримка в усьому, що робить дитина добре чи зробила сьогодні щось краще, ніж вчора, і допомога в тому, що поки ще не зовсім добре виходить, допоможе відчувати себе впевнено!!! Успіхів!